Віталій «Шніцель» Ступка - фанат футбольного клубу "Металіст" (Харків), представник колективу «Free Land Ultras».

Віталій Олегович Ступка народився 10 серпня 1986 року в смт. Комсомольське (Харківської обл). Навчався в Комсомольській гімназії №2, після чого вступив до Української інженерно-педагогічної академії.

В дитинстві дуже полюбляв бокс, та після перегляду футбольного матчу з фанатської трибуни вирішив обʼєднати ці види спорту у своєму житті. Саме тоді почав підтримувати харківський "Металіст" на секторі. За спогадами одноклубників, Віталій прийшов до руху в першій половині 2000-х. Комплекція його не виглядала бойовою, зріст та вага не спонукали сприймати його як серйозного бійця. Попри це і об’єктивно невисокі шанси на бойові звитяги - не уникав бійок, коли цього вимагали обставини. На секторі він був серед тих, хто вривався в штовханину з «акабами», коли виникала потреба «загубити» в гущі натовпу того, хто запалив дим або утнув щось іще. Із задоволенням сам палив фаєри і дими. Часто примудрявся проносив їх повз «шмон» на вході, бо його, мабуть, через статуру не сприймали надто небезпечним і не так ретельно обшукували. А ще він завжди любив поглумитися, мав класне почуття гумору і «троль» із нього виходив умілий.

Він сам навчився грати на трубі. І ось, в якийсь момент, головним його захопленням стала музика. В складі харківського гурту Green Milk Company грав у стилі реґі та ска, а сам Віталій виконував партії на духових інструментах. - "Я зустрів Віталія вперше в Churchill's Pub, на якомусь ска концерті. Я тоді шукав гурт, з яким міг би грати музику, та він мене запросив на репетицію гурту NoCaps. Щось в нас не вийшло тоді, але коли ми створили гурт Green Milk Company вже пізніше, я згадав про той випадок та запропонував йому приєднатися до нас. Ми одразу зігрались та почали створювати своє музло. Шніц був не дуже досвідчений музикант, та часто лажав. Але! Я завжди радів тому, що йому в принципі було на це байдуже, він постійно займався вдома та репетирував. Все одне він лажав, але не втрачав бажання грати. Йому було байдуже, мені в принципі теж, та ми просто грали музику, в першу чергу для себе", - розповідає лідер гурту Сергій.

В грудні 2018 року на веселі друзів познайомився із майбутньою дружиною Анною. Через тиждень вже зустрічалися, а через півроку одружилися. Мріяли про власний будинок з кімнатою-кабінетом, в якій Анна могла шити і плести традиційний одяг та аксесуари. У Віталія мав бути гараж-майстерня, в якій можна було б робити меблі професійно. Виготовлення меблів було його хоббі та додатковим заробітком.

Від початку повномасштабної війни займався волонтерською діяльністю разом з друзями, зокрема його відомим одноклубником Мішею Кабановим. Разом з іще одним другом об'єдналися у невеличку волонтерську команду в Полтаві, куди переїхали разом із сім'ями. "Часи спільної роботи задля підтримки військових були неймовірними - роботи було багато, але разом з ним вся ця робота проходила в атмосфері взаємодопомоги і підтримки. Партнерство дуже швидко переросло в дружбу. Ми могли в будь-який момент поговорити про музику, субкультури, полтавських водіїв, просто проїхатись кудись разом на обід. Але завжди основною темою розмов була підтримка роботи військових і те, що ми ще можемо зробити, щоб цієї підтримки було більше. Відчувалось, що найголовнішими для Шніцеля були дві нероздільні речі - захист України і захист його сім'ї", - згадує Дмитро, тодішній волонтер, а тепер військовий.

Через півроку життя в Полтаві, Віталій з родиною повернувся в Харків, де продовжувати працювати і волонтерити. В цивільному житті працював різьбярем на кузні. Також сам навчився вирізати по дереву і довів це до професіоналізму. Весь вільний час присвячував волонтерству: збирав на корчі і відвозив їх хлопцям, тепловізори і буд. інструменти. Але цього вважав замало.

Навесні 2024 року став до зброї в складі 95-ї ОДШБр. Служив на посаді водія, вивозив поранених з позицій. А потім робив збори для своєї бригади та бригад на Донецькому напрямку, за яких відчував відповідальність, бо  вже потоваришував під час волонтерства в Полтаві. Про них завжди розповідав, що «пацани» приїжджали повністю брудні і в капцях за запчастинами. Він їм пропонував купити нормальні шузи, а вони відмовлялись і казали, що їм так «удобно» і краще соляркою.

За спогадами близьких, Віталіка Ступку могли не знати, зате «Шніцеля» знали всі – і серед музикантів, і серед волонтерів, та й взагалі. В лютому 2025 року брав участь в Курській операції на території РФ.

Ступка Віталій загинув 1 березня 2025 року в результаті ворожого артилерійського обстрілу поблизу н.п. Мала Локня (Суджанського р-ну, Курської обл). Наступні півроку він вважався зникли безвісти, і лише у вересні того ж року його тіло повернули в Україну.

Вічна шана Герою!

‍