Віктор «Мед» Медяник - фанат футбольного клубу "Ворскла" (Полтава).
Віктор Вікторович Медяник народився 27 березня 2000 року в Полтаві. Навчався в ліцеї №29, після закінчення якого продовжив навчання в Полтавському університеті економіки і торгівлі. З дитинства був дуже спокійним, цікавився історією та був дуже начитаним. За спогадами рідних, багато часу проводив вдома, однак все сильно змінилось в 14-15 років, коли почав брати участь в мітингах та громадських ініціативах.
Відвідувати фанатський сектор "Ворскли" почав з 2019 року. За спогадами близького друга з руху, який привів Віктора на сектор, процес підтримки команди так його захопив, що через якийсь час вже він кликав друзів на футбол, а не вони його. В русі Віктора знали як надійну і чесну людину, що була готова гнати команду вперед за будь-яких обставин. Він завжди віддавав всі сили і весь голос на трибуні, і завзято ліз в будь-які "двіжняки", якщо щось йшло не за планом, або хтось зазіхав на його друзів з сектору.
Одноклубники згадують перший виїзд Віктора в Олександрію, перед яким він сильно хвилювався. Однак з перших хвилин перебування в автобусі - все його хвилювання кудись пішло і він максимально віддавався двіжу. Пісні, виклик поліції та перемога команди - зробили його щасливим в той день, хоча й заснув по дорозі.
Під час подій Революції Гідності зацікавився націоналістичним рухом, але тоді мав лише 14 років, тож до Києва не відпустили батьки. Після початку війни на сході України - шкодував, що поки не може долучитися до війська і переймався, що історія пройде без нього. Тоді всю свою енергію спрямовував в патріотичний рух та акції протесту.
Після закінчення навчання працював в одному з підприємств по закупівлі зернових, згодом перейшов на агрофірму до мами. Рідні згадують останню поїздку на відпочинок до Андорри та Франції. Тоді родині вдалося вибратися всім разом, наче передчуваючи - такої нагоди більше не буде.
Захищати країну Віктор вирішив ще в перші дні повномасштабної війни, але в полтавському військкоматі не зміг мобілізуватися через вік (21 рік). Спочатку кілька днів допомагав із волонтерською діяльністю мамі, розвозив по місту їжу для військових і цивільних. 27 березня, на своє 22-річчя, виклав мотивуючий допис на сторінці в соцмережі. В той момент рідні зрозуміли - він стає до зброї.
Більш за все не хотів потрапити до небоєздатної частини. За словами Віктора "щоб не охороняти якісь склади в тилу". Тому незабаром поїхав на Київщину, до свого друга і одноклубника Артема Медведєва, разом з яким служив у ТрО. Потім пройшов військову підготовку з гурівцями у спецпідрозділі "Стугна", виїжджав на завдання як доброволець, а в оформленні Віктору відмовили через вік.
Кілька днів проходив навчання в таборі "Правого Сектору" в Києві, але в серпні 2022 року поліг Артем Медведєв. Того ж дня «Мед» підписав контракт і розпочав службу в 93-й бригаді. Спершу служив у підрозділі "Сенека" на посаді оператора дрона та аероскопа, але прагнув брати участь в штурмових діях.
Віктор був у Соледарі, після чого 9 місяців у Бахмуті. Потім працював у Роботиному в складі 78-го полку, а далі опинився в 95-й бригаді. Перше бойове завдання на посаді штурмовика виконував в Торецьку, а за два місяці почалась Курська операція.
За спогадами близьких, у Віктора на війні завжди було "все дуже добре". Але втрату друзів він переживав дуже важко.
Під час боїв на Курщині багато знімав на телефон у реальному часі. В тому числі свій останній бій. Так рідні «Меда», а згодом і вся країна, побачили уривки бойових дій на території ворога, з його коментарями.
Віктор Медяник прийняв останній бій ввечері 22 серпня 2024 року. Опинившись в повному оточенні на Курщині, понад дві доби продовжував вести бій з кадирівцями та відмовився здаватися в полон.
Побратими змогли евакуювати тіло Віктора, повернувши родині його телефон із великою кількістю відео. Згодом частина цих матеріалів лягли в основу документального фільму, знятого американською агенцією The Scripps, прем'єрний показ якого відбувся в столичному кінотеатрі "Жовтень".
Похований на Алеї Героїв в рідному місті.
Вічна шана Герою!