Роман Луцик - фанат футбольного клубу "Карпати" (Львів), представник колективу «Галичани».

Роман Олександрович Луцик народився 6 вересня 1997 року в місті Березне (Рівненської обл). У віці семи років родина переїхала до Львова. Навчався у ліцеї №21 міста Львова, згодом вступив до Техніко-економічного фахового коледжу Національного університету «Львівська політехніка», де вивчав спеціальність «будівництво та інженерія». Далі вступив до відокремленого структурного підрозділу «Криворізького фахового коледжу Національного авіаційного університету», де здобував професію техніка. З раннього віку захоплювався бойовими мистецтвами та футболом. Впродовж 8 років грав у дитячих та юнацьких командах львівських "Карпат".

Любов до футболу привела Романа на фанатських сектор "Карпат" в 2012 році. Мав за плечима кілька бійок та велику кількість виїздів.

Іншими захопленнями Романа були хайкінг та альпінізм. Із цією сферою хотів пов'язати своє життя, тому в 2018 році почав працювати в магазині спортивного та туристичного спорядження «Команчеро». Також розвивав сферу туризму, скелелазіння та альпінізму в Україні, створюючи авторські походи в гори та фахові навчання. Він підкорив не одну вершину, серед яких: Ушба, Казбек, Тетнульд, Ельбрус, Монблан, альпіністським методом сходження. За спогадами друзів, Роман запалив любов до гір у багатьох людей і завжди горів своєю справою. Також любив вело та лижний спорт у фрірайді.

Разом з коханою Аліною мріяли про родину і дітей, любили подорожувати та мали багато планів на майбутнє, зокрема відкрити власний туристичний притулок в Карпатах. Наречена згадує: - "Роман - унікальний. Я навіть  подумати не могла, що такий чоловік існує: гідний, мужній, відповідальний, вірний, щирий, люблячий, справедливий, добрий. Про нього ніколи не відзивались лихим словом. Для нас ніколи не існувало проблем, які б не могло вирішити наше взаємне кохання. Тому, напевне, розлучити нас могла тільки смерть. Але я наскільки люблю та поважаю Романа, як особистість, що з болем в серці, проте пишаючись, приймаю його вибір і буду нести пам’ять про цього чоловіка до кінця".

В перші місяці після початку повномасштабної війни Роман займався волонтерською діяльністю, збираючи кошти на військові потреби. Зібрав близько 2 млн грн, паралельно обираючи підрозділ, до лав якого долучився б сам. В травні 2022 року став бійцем тоді ще ДФТГ «Любарт», яке пізніше увійде до складу 12-ї бригади «Азов» НГУ.

За спогадами побратимів, в підрозділі Роман одразу показав себе як солдат зі знанням тактичної медицини. Викладав такмед побратимам. Виконував бойові завдання на території Донецької (Серебрянське лісництво, Торецький напрямок), Херсонської (бої за Козачі Лагері) та Запорізької областей.

Постійно дбаючи про підвищення навичок, брав участь в іноземних та внутрішніх навчаннях. Влітку 2023 року, повернувшись з навчань, брав участь у боях за Козачі Лагері (Херсонської обл), а також здійснював спеціальну розвідку на островах та плавнях в гирлі Дніпра.

З весни 2024 року, вже в складі 12-ї бригади «Азов», Роман брав участь у боях в Серебрянському лісництві на Кремінському напрямку. Незважаючи на складність ситуації, завжди був готовий прийти на допомогу. Будучи у званні молодшого сержанта, врятував десятки життів, ще сотням - передав свої знання та навички. Разом з побратимами відшукували тіла полеглих захисників аби повернути їх додому.

На початку вересня перейшов на Торецький напрямок, де ворог активно вів наступальні дії. Роман Луцик загинув 12 вересня 2024 року поблизу с. Нью-Йорк (Донецької обл) під час евакуації поранених бійців. Похований на Марсовому полі у Львові.

Вічна шана Герою!

‍