Олександр «Нюхач» Качмарик – фанат футбольного клубу “Карпати” (Львів).

Олександр Сергійович Качмарик народився 22 квітня 2000 року у Львові. Навчався в школі №99, а згодом у Львівському кооперативному фаховому коледжі економіки і права, за спеціальністю «готельно-ресторанна справа». З раннього віку захоплювався футболом. Харизматичний та сміливий юнак завжди і у всьому прагнув бути першим.

З дитинства Олександр був доброю та щирою дитиною. Намагався допомагати безхатченкам, виносив їм з дому їжу та ковдри.

В 15-річному віці Олександр потрапив на фанатський сектор "Карпат". На перший виїзд до Запоріжжя поїхав потайки від батьків, аж потім забирати його назад додому приїхав тато. На один з наступних виїздів довелося тікати з дому через балкон, пізніше в той же день батьки змирилися і відпустили в подорож з друзями. В сезоні 2016/17 намагався зробити Золотий сезон за львівський клуб, але зміг відвідати всі матчі окрім одного.

Один з одноклубників, разом з яким і "пробивали" той сезон, згадує Олександра завжди усміхненим, з вогнем у очах, із духом справжнього українця. Розповідає також - чому друзям не вдалося відвідати той самий останній виїзний поєдинок "Карпат" в найбільш пам'ятному для них обох сезоні:

- "Останній матч був у Запоріжжі. Поїзд — майже 20 годин у дорозі, грошей обмаль, але як не їхати? Вирішили їхати зайцем. Домовилися: якщо когось одного зловлять і висадять — виходимо разом, без варіантів.

Сховалися ми на третій полиці, там, де має бути постіль. Все йшло за планом, поки через кілька годин після відправлення нас не вичислили. Першим знайшли мене. І Саня міг залишитися, бо про нього навіть не знали — але він, як справжній побратим, вийшов зі мною в ніч у якомусь Волочиську, де крім нас і бродячої собаки на вокзалі не було жодної душі.

Звідти почалась наша божевільна подорож назад. Ми на таксі дістались до Тернополя, потім знайшли маршрутку на Київ, звідти планували встигнути на потяг до Запоріжжя. Але водій їхав так повільно, що ми не встигли. Матч пропустили. Але ця поїздка — одна з найтепліших і найсмішніших пригод у моєму житті. І все це — завдяки Саньку".

В цивільному житті працював спочатку за фахом, а пізніше - менеджером з продажу в інтернет-магазині. Колеги згадують, що Олександр був самовідданим роботі, часто перепрацьовував та хотів допомогти кожному, ладен був віддати останнє.

Після початку повномасштабної війни Олександр став до зброї в складі 192-го батальйону 124-ї бригади ТрО регіонального управління «Південь». Боронив Україну на Херсонському напрямку.

Ще під час навчання в Миколаєві, на мамині прохання повернутися додому - відповідав, що не зробить цього, бо не зможе просто гуляти на районі доки його друзі воюють.

Олександр Качмарик загинув 19 серпня 2024 року на лівому березі річки Дніпро, в районі Антонівського залізничного мосту міста Херсон. Похований на Личаківському кладовищі міста Львів.

Вічна шана Герою!

‍