Олександр «Адамс» Дерев’янко - фанат футбольних клубів "Дніпро" (Черкаси) та "Динамо" (Київ), представник колективу «Albatross» ("Динамо").

Олександр Анатолійович Дерев’янко народився 23 листопада 1997 року Народився в м. Сміла на Черкащині, де провів своє дитинство до 10 років. Пішов у перший клас школи номер 12, в якій навчався до третьої чверті 4 класу. Наступні 5 років жив у с. Вознесеньське, Золотоніського району. Вчився у Вознесеньській загальноосвітній школі, класним керівником був Макаренко Володимир Миколайович, який почав закладати любов до українськості та патріотизму. Саме там йому став до вподоби  футбол, тому він грав в шкільній, а потім і в сільській команді. Після 9 класу вступив  в Черкаський комерційний технікум, на денне відділення, переїхав до м. Черкаси. Навчався за спеціальністю виробництво харчової продукції з 2013 по 2017 рік.

Прийшовши на трибуну, в 2014 році у 16 років відразу долучився фанатського сектору Черкаського клубу, який став для нього другою родиною, підтримував команду майже на всіх домашніх та виїзних матчах, звідки і почався його свідомий та дорослий життєвий шлях.  Увійшовши до складу колективу «Лютичі», в якому зібрались представники молодого покоління черкаського довколафутболу, намагався розвивати фанатський рух серед молоді. В 2016/17  пробив, разом з другом "Золотий сезон" за «Дніпро Черкаси». «Золото» для Олександра та його товариша було переповнене різноманітними веселими та цікавими моментами. Доречі, після перших тем він обрав собі псевдо «Казімір», це така собі алегорія з художником Казиміром Малевічем, адже той малював картини, а Олександр хотів «малювати» обличчя опонентів на темах, тому став постійно відвідувати спортивні зали міста. Займався ММА, боксом та самбо. Здобуваючи прозові місця на змаганнях - дивував тренерів своїм прогресом, адже почав займатися вже з дорослого віку. Саме в цей час на його грудях з'являється татуювання "Крепче стали".

Закінчуючи навчання в технікумі, через спорт і повагу до полеглого фаната Амброса, на якого рівнявся, Олександр долучився до місцевого осередку «Національного корпусу», звідки його запросили працювати у дитячий табір "Азовець" в Києві. Робота давалася легко, адже юнак любив дітей та із турботою спостерігав за тим, як в таборі вони стають сильнішими. Відтоді мешкав в Києві , приєднався до вболівальників «Динамо», відвідував сектора. Перша «тєма» відбулась на виїзді, в столиці Чеської Республіки - м. Прага, завдяки своєму товаришу Кудо Казимір потрапив в колектив «Albatross», де швидко став його активним і важливим учасником. Важливо, що завдячуючи своїй віддачі на тренуваннях та бійках, Олександр швидко заробив повагу та любов в новому колективі.

Проте постійно повертався до Черкас, так як паралельно з табором вчився в Черкаськії філії «Європейського Універсітету» на заочному відділенні, здобував ступінь Бакалавра по спеціальності Менеджмент. Диплом отримав у 2020 році. В 2019 вступив до лав «Національних Дружин», де служив рік до полка, тому більшість часу мешкав у Києві. Весь цей час з 2017 року продовжував участь в змаганнях по боротьбі в різних містах держави.

У вересні 2020 року Олександр став бійцем полку «Азов», пройшовши перед цим непростий відбір, де отримав позивний «Адамс». Служив в роті піхоти, був навідником бронемашини “Спартан”. Паралельно з цим не забував вдосконалюватися в єдиноборствах, брав участь у змаганнях серед Азовців, часто опиняючись серед призових місць.

Початок повномасштабної війни зустрів у Маріуполі, де на той момент жив вже два роки. Як згадує мама Олександра, починаючи з 1 березня зв'язок із сином був лише по 30 секунд на день. За ці півхвилини він повідомляв, що живий та питав, чи вистояв Київ. Новини про те, що столиця ворогу не скорилася - надавала бійцям сил та наснаги продовжувати боротьбу. В той час у місті вже точилися запеклі бої.

Побратим «Адамса» з позивним «Крафт», що був разом з ним в Маріуполі згадує наступне:

«Після виходу по тривозі 24 лютого в район зосередження, ми зустрілись у перших числах березня, коли стояли на одній позиції. Там вже під час обстрілів, та контактів з противником , я побачив , що він став ще сміливішим, постійно намагався шукати позитивні речі в ситуаціях,  та багато жартував, бо жарти були ліками від страху, та піднімали бойовий дух.

Я щасливий, що пройшов разом з ним шлях від подачі документів в ОЗСП «Азов» до ведення бою у одному строю  проти орків, що прийшли захопити нашу землю та знищити саме поняття Україна» 

Подруга «Адамса» каже:

«При останній зустрічі Саша був щасливий. Він жив та насолоджувався тим, яку святу місію з захисту своєї Батьківщини він виконує. У перші дні він записував голосові, як він уже б'є ворогів. Казав, що вже стоїть на межі вимірювань, але все обов'язково буде добре. Таким він і був, до останнього дня – сильним. Не лише фізично.

Він був воїном, який не боявся зазнати поразки, а лише навпаки гартувало його дух і змушувало йти вперед. У мене в пам‘яті закарбувались його слова «Ми будемо стояти до кінця, адже шляху назад немає. Відступати ніхто не буде». Я щаслива, що була з ним знайома. Саша був найсильніший духом, з усіх, кого я знала і знатиму в житті.»

«Адамс» на своєму "Спартані" займався вогневим прикриттям, допомагаючи побратимам вийти з під обстрілів, вивозив поранених. 

Олександр Дерев'янко поліг 3 квітня під час бойового завдання. Виїхавши з території «Азовсталі», екіпаж дістатався позицій на яких ворог вже оточив побратимів. Оцінивши обстановку екіпаж прийняв рішення спрямувати бронемашину в бік ворога, відтягуючи увагу на себе та відкриваючи шлях для виходу з оточення побратимів, машина потрапила під вогньове ураження ворога. 24-річний захисних України загинув рятуючи побратимів. Тіло хороброго Воїна забрали на «Азовсталь». Багато бійців, яких було евакуйовано з оточеного міста гелікоптерами, або вдалося повернути з полону - сьогодні живі саме завдяки другу «Адамсу».

На згадку про Олександра у його мами Ганни Дерев'янко залишилися коробки з частиною речей, які він привіз підписавши контракт, серед яких: фанатські стікери, спортивні медалі, а також його пам’ятні футболки та дитячі малюнки з табору "Азовець", де колись «Адамс» працював вихователем. Деякі речі та ноутбук, які він встиг вислати їй незадовго до початку великої війни. 

19 липня 2022 року нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.