Євген «Остап» Остапенко - фанат футбольного клубу "Динамо" (Київ), представник руху «White Boys Club».

Євген Олександрович Остапенко народився 4 серпня 1994 року в м. Київ. Навчався в столичному ліцеї №33. З юних років був різнобічно розвиненим, займався боксом, при цьому вмів грати на віолончелі та гітарі.

Підтримувати "Динамо" на фанатському секторі почав в другій половині нульових. Рідні згадують, що Євгена у фанатському русі приваблював не стільки сам футбол, скільки все життя, яке було навколо нього. Згуртованість людей, об’єднаних спільною ідеєю. Бути фанатом для нього означало не спостерігати збоку, а бути всередині. Казав, що фанатизм - це ще й дуже про вірність. Не любити команду лише тоді, коли вона перемагає, а не відвертатися, коли вона програє. Свої ж не перестають бути своїми через невдалий сезон. Так само Женя ставився і до людей - якщо ти вже був його людиною, він не відвертався від тебе через помилки які ти визнавав. І, звісно, "Динамо" для нього було ще й про Київ. Частина його міста, дому, юності та власної історії.

Його шлях боротьби за вільну Україну розпочався ще під час подій Революції Гідності, був активним учасником протистоянь на Майдані, заради чого збігав з пар. Під час однієї сутички в нього загорілася куртка. На щастя, людям поруч вдалося швидко його загасити. Також розповідав, як його батьки збирали всі куртки та ковдри, аби принести людям. Загалом був дуже натхненний тим, як люди згуртувались і вийшли стояти за себе.

Прийнявши рішення і зібравши невеликий рюкзак, в травні 2014-го 19-річний юнак сказав батькам, що йде гуляти. Зателефонував їм лише тоді, коли був на борту ІЛ-76. Повідомив, що летить в Маріуполь. Доєднався до батальйону ОУН - одного з перших добровольчих формувань, в складі якого відправився на Донбас. Також, був з батальйоном «Айдар» та «Карпатська Січ». В роки АТО/ООС брав участь в боях за Маріуполь, Піски, Щастя, Донецький аеропорт. Під час боїв біля н.п. Металіст (Луганської обл) зазнав першого поранення.

Знайомство Євгена з майбутньою дружиною Іриною відбулося в кінці 2020 року. А влітку 2022 року вони одружилися.

В 2019 році вступив на юридичний факультет Національного університету «Київський Авіаційний Інститут», де здобув диплом магістра за спеціальністю «Право».

До війни Євген працював юристом, але вже після повномасштабного вторгнення вирішив стати психологом. Він розумів, наскільки сильно війна впливає на людину і як важливо отримати допомогу, особливо від людини яка бачила те саме, що і ти. Він навіть вступив до Міжнародного Європейського Університету на спеціальність "Психологія" і поєднував навчання з війною. На жаль, встиг закінчити тільки 2 курси.

Дуже любив тварин і все намагався забрати всіх безхатьок додому, завжди мав смаколик з собою. Загалом Євген мав якусь особливу, безумовну любов до світу, не сприймав це як щось належне, дуже з повагою ставився до всього навколо.

Від початку повномасштабної війни визволяв Харківщину, боронив Херсон, Вовчанськ, Запорізьку та Донецьку область. Був бійцем 423-го Окремого батальйону безпілотних систем «Скіфські Грифони».

Для нього війна ніколи не означала втрату свободи. Навпаки, захист своїх цінностей було найвищим проявом свободи.

"Він створений для війни" - саме так часто кажуть про Женю. Та насправді ж, він створив себе для війни, бо не міг стояти осторонь. Бо його принципами було захищати те, що любиш. Він знав що його чекає, та ніколи не шукав причин чи мотивації, чому саме він має воювати. За тиждень до загибелі Євген був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Євген Остапенко загинув 8 вересня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Новоіванівка (Запорізької обл). Похований на Національному військовому меморіальному кладовищі. Посмертно нагороджений нагрудним знаком «Комбатантський хрест» та знак «Честь та Пам'ять», а також відзнакою Міністерства оборони України «Хрест Сухопутних військ».

Вічна шана Герою!

‍