Павло «Вікінг» Панфілов - представник колективу «Stanislaviv Division Firm» (Івано-Франківськ) та «Praetorian Guard» (ЦСКА, Київ).

Павло Владиславович Панфілов народився 27 грудня 1995 року в місті Броди (Львівської обл). Жив в Івано-Франківську та навчався в школі № 12, Природничо-математичному ліцеї ім. Пулюя, після чого продовжив навчання у школі олімпійського резерву у Києві . З раннього віку спорт був головним його захопленням та сенсом життя. В 2003 році став гравцем  дитячої футбольної команди "Прикарпаття" Івано-Франківськ.

У 13 років почав займатися східними бойовими мистецтвами, обравши для себе стиль карате – годзю-рю, який поєднує в собі елементи китайських та японських бойових мистецтв. В 16-річному віці Павла запросили до Києва, аби навчатись у школі олімпійського резерву. Юнак виправдовував надії тренерів, практично завжди виграючи чемпіонати з карате, дзюдо та джиу-джитсу. За спогадами рідних, вони ніколи не сумнівалися в тому, що чергові змагання виграє саме він, адже по-інакшому просто не могло бути.

У 15-річному віці увійшов до складу навколофутбольного колективу SDF, що досить швидко заробив собі авторитет серед колективів Заходу країни. Восени 2013 року почалося зближення івано-франківського колективу із рухом київського ЦСКА, в результаті якого SDF стали частиною «Praetorian Guard», де знайшли собі нових друзів та фанатські пригоди. В 2014 році Павло вже представляв столичний рух в «лісі», а першим його суперником стали хлопці з одеського колективу «Молода Ненависть».

Одноклубники згадують Павла, як дуже активну людину, вірну своїм життєвим принципам. Заради друзів він був завжди готовий в будь-який момент зібратися та проїхати хоч всю країну. Разом з тим Павло продовжував займатися спортом. Переміг на чемпіонаті України з ММА, а в 2018 (Одеса) та 2019 (Португалія) роках виборов звання чемпіона на Кубку світу з карате - годзю-рю.

У вільний від змагань час полюбляв мандрувати Карпатами, займався кінним спортом, читав історичні книги, цікавиться періодом боротьби ОУН-УПА, теорією українського націоналізму. Мав невеличкий приватний бізнес. Паша мав власного коня і починав свій шлях у кінному спорті. Він хотів збудувати свій кінний клуб та мріяв в 30 років підкорити Еверест.

На початку березня 2022 року, разом із вісьмома близькими друзями, прибув до Києва та служив в одному зі столичних підрозділів ТрО. Розуміючи, що війна триватиме довгий час, вступив до лав Сил спеціальних операцій ЗСУ. Влітку того ж року брав участь в контрнаступі на Харківщині. Був першим, хто підійняв  стяг України над деокупованим Ізюмом.

Наступним завданням «Вікінга» став Бахмут, де вже точилися жорстокі бої. Командир групи в складі підрозділу ССО «Схід», разом із довіреними йому бійцями, тримали ділянку фронту. Перебуваючи на Донеччині, повідомив рідних про те, ща за будь-яких обставин не буде здаватися в полон. Побратими розповідають, що Павло був Воїном з великої літери, який не знав страху.

Саме він підіймав моральний дух у своїй групі. Більшість братів по зброї почували себе впевненішими, коли Паша був поряд. Тримаючи свій сектор у Бахмуті, міг довгими годинами вести стрілецький бій і не виснажувався. Жага до боротьби не покидала його до останніх хвилин життя.

Після успішного виконання завдання, вийшовши з міста Бахмут був смертельно поранений ворожим дроном. Павло Панфілов загинув вранці 23 лютого 2023 року. Похований на Алеї Героїв у с. Чукалівка на Івано-Франківщині.

Відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

І тут ні сліз, ні відчаю не треба

І тут не треба плачу і ниття

Живе лиш той, хто не живе для себе

Хто, для других виборює життя.

Вічна шана Герою!

‍