Микита «Нєкіт» Афанасьєв - фанат футбольного клубу "Полісся" (Житомир), представник колективу «White ZT Family».

Микита Дмитрович Афанасьєв народився 14 вересня 1994 року в місті Брянка (Луганської обл). Навчався в міській школі №23, після чого в Брянському професійному ліцеї, де здобув кваліфікацію електрогазозварника. З дитинства був наполегливим та цілеспрямованим: здобував призові місця на шкільних олімпіадах, грав у команді КВК та був учасником «Що? Де? Коли?». Захоплювався грою в шашки, виступав на змаганнях. Та найбільшу увагу приділяв все ж футболу. В 2012 році був нагороджений дипломом за участь у Кубку України з футболу Євро-2012 серед школярів.

В 2014 році, через початок бойових дій на Сході, разом із сім'єю залишив рідне місто, переїхавши до Житомира. В сезоні 2018/19 прийшов на фанатський сектор "Полісся". За спогадами одноклубників, Микита всім серцем любив футбол і фанатів від "Ліверпуля". Мабуть, саме це і стало тим поштовхом, що привело його до ультрас-колективу WZTF. З багатьма фанатами він познайомився ще раніше, працюючи барменом в одному з улюблених закладів руху, а тому влитися до колективу для нього не склало жодних труднощів.

- "За власної ініціативи став за барабан - без жодної музичної освіти, але з таким натхненням, що сектор відчував кожен його ритм. Як же палало полум’я в його очах, коли він заряджав трибуну! Завдяки цьому він дуже швидко завоював авторитет серед хлопців і став основним барабанщиком нашого руху", - згадують друзі з руху.

В цивільному житті Микита був дуже спокійною та доброзичливою людиною. Мав відчуття стилю та був добре відомий у вузькому колі тих, хто цінує щирість і живе спілкування. Працюючи барменом в кількох закладах Житомира, планував у подальшому стати пивоваром.

В шкільні роки познайомився з майбутньою дружиною Юлією, а влітку 2014 року в них народилася донька Аліса. За кілька років подружжя розлучилося. В 2015 році Микита зустрів Вікторію, вони працювали разом і згодом покохали один одного. Був мужнім, відданим та люблячим чоловіком, чудовим сином і братом. Мріяв про світле майбутнє, щасливе життя поряд з рідними.

В перший день повномасштабної війни Микита прибув до військкомату, воював у складі 115-ї бригади ТрО, 141 батальйону. Під час служби був нагороджений за «мужність» Овруцькою громадою, за врятовані життя у пожежі. За спогадами одноклубників, «Нєкіт» був тією рідкісною людиною, яка тримала рівновагу навіть тоді, коли світ валився з усіх боків. Урівноважений, чуйний і пильний - саме таким його пам'ятатимуть.

"Ми прийшли в ЗСУ з перших днів війни, ще зовсім «свіжими» цивільними, і доля розпорядилась так, що потрапили в одну роту, стали побратимами з першого дня. Одну з подій тих перших тижнів я ніколи не забуду. Прийшла інформація, що ворожа колона може рухатися до Житомира. Підрозділ підняли терміново, ми вирушили на оборону. «Нєкіта» тоді поставили на приховану позицію, щоб першим виявити ворога, якщо він з’явиться. Лютий місяць, холод, легкий одяг, бо ніхто ще не думав, що все затягнеться так надовго. А він сидів там годин вісім зовсім один. Для когось це дрібниця, але ми всі розуміли, як це непросто, коли ти ще вчора жив мирним життям.

Ворог до Житомира так і не дійшов. Близько третьої ночі ми повернулися в підрозділ: змерзлі, виснажені, голодні. А Микита тримався так, ніби все це для нього буденність. Він не хвалився, не робив вигляд героя. Просто робив те, що вважав правильним.

Потім був Донбас. Коли виникла потреба зайняти найважчу ділянку, найризикованішу позицію, він був серед тих, хто вийшов уперед без зайвих слів. Він не біг у герої, він просто не міг інакше. Він був тим, на кого завжди можна покластися. Для мене «Нєкіт» - це приклад людяності і стійкості. Людини, яка не шукала слави, а робила свою справу до кінця. Побратим, з яким ми пройшли шлях, який важко пояснити тим, хто його не бачив", - розповідає один з друзів по зброї.

14 грудня 2023 року Микита Афанасьєв, разом із підрозділом, прийняв бій в н.п. Кліщіївка (Донецької обл). Його підрозділ зазнав втрат, а сам він потрапив у полон. Того ж дня російські пропагандисти випустили сюжет із Микитою, але це був останній раз, коли його бачили живим. Наступні рік і 5 місяців рідні та друзі чекали на звістку про долю «Нєкіта», аж поки експертиза ДНК не показала співпадіння. Нагороджений почесним нагрудним знаком 115-ї бригади ТРО (посмертно). Похований на Смолянському військовому кладовищі в Житомирі.

Вічна шана Герою!

‍