Ілля «Рудий» Гончаров - фанат футбольного клубу "Металіст" (Харків), представник колективу «Kharkiv City Patriots».

Ілля Сергійович Гончаров народився 2 серпня 1995 року в місті Харків. Навчався у школі №151, гімназії №83, а також Харківському машинобудівному фаховому коледжі. В дитинстві найбільше любив гуляти з друзями та пробував займатися різними видами спорту, зокрема плаванням. Згодом, коли приєднався до фанатського колективу, опановував боку та кікбоксинг

В 2010 році, після 9-ти класів школи Ілля вступив на навчання до коледжу, і тоді ж почав відвідувати фанатський сектор "Металіста". Швидко знайшовши своє місце серед топового колективу на харківських секторах, не лише підтримував команду на стадіоні, але й відстоював рідні кольори у бійках. Друзі з колективу згадують, що при своїх, відносно, невеликих габаритах, Ілля брав бійцівськими якостями, мужнім характером та витривалістю. За їхніми спогадами, він завжди бився до перемоги та не опускав руки, коли траплялися невдачі.

Був учасником революційних подій 2014 року. Приїхавши на столичний Майдан, протягом тижня, разом з іншими представниками фанатського загалу виборював вільне майбутнє для нашої країни. Ілля був скромним та не любив розповідати про свої вчинки навіть рідним. Про те, що тоді на Майдані він витягував поранену людину, близькі дізналися значно пізніше з розповідей очевидців. Повернувшись до Харкова, боровся на вулицях міста з прихильниками так званої "російської весни".

В тому ж році, одним з перших серед харківських фанатів долучився до лав "Азову". Захищав Україну під час війни на сході, беручи участь в усіх найбільш відомих операціях. Бої за Широкине, Мар'їнку, звільнення Маріуполя. В 2015 нагороджений пам'ятним знаком «Захиснику Маріуполя».

Початок повномасштабного вторгнення «Рудий» зустрів у Маріуполі. Під час оборони міста перебував на посаді командира розрахунку АГС. Працював по ворогу зі станкового гранатомету, знищивши чимало живої сили противника. Ілля Гончаров загинув 15 травня 2022 року, отримавши численні уламкові поранення внаслідок влучання міни.

У своїй книзі «Маріуполь. Книга хоробрих» Руслан «Давід», один з оборонців міста, згадує останні години життя свого побратима: - "...Не важко було зрозуміти, що це був приліт міни, який ліг поряд із позицією АГСа. У «Рудого» були відкриті переломи руки та ноги, осколкові поранення майже всього тіла, до того ж неозброєним оком було видно вирвані шматки шкіри камінням та землею. ...Він тримався, як справжній воїн, і попри надзвичайно тяжкі рани, він не плакав, не ридав, а тільки гарчав, як справжній тигр. Мене переповнювала гордість, що саме з таким людьми я б’юся пліч-о-пліч. ... Пройшло приблизно всього декілька хвилин, як мене кличе лікар та показує на бездиханне тіло «Рудого»... Він загинув уже на столі, просто в руках лікарів. ...Настрій був ніякий, дуже було шкода, що ми не встигли його врятувати. Але я був гордий від того, що знав Рудого особисто. Це справжній чоловік, який загинув зі зброєю в руках...".

28 липня 2022 року нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).