Артем «Шпендик» Степченко - фанат футбольного клубу "Кривбас" (Кривий Ріг), представник колективу «The Company».

Артем Юрійович Степченко народився 11 лютого 1991 року в м. Кривий Ріг. Навчався в школі №51, після чого - в професійно-технічному училищі №29. В юнацькі роки займався в секції регбі. Також полюбляв футбол та єдиноборства.

Підтримувати "Кривбас" на фанатському секторі почав з 2008 року, ставши співзасновником колективу «The Company». Артем брав участь у всіх виїздах та завжди був активним учасником навколофутбольної романтики на стадіоні та поза ним. Залишався важливою людиною в роки зміни поколінь в колективі, завжди готовий допомогти та підказати молодшим учасникам руху.

В цивільному житті працював на підприємстві КМК, після чого відкрив свою справу.

З появою в Кривому Розі осередку організації «Centuria», Артем став активним учасником патріотичних та просвітницьких заходів.

З майбутньою дружиною Олександрою познайомився в 2015 році. Одружилися в на початку 2019, і того ж року у них народилася донька Софія.

Рідні згадують, що Артем був люблячим батьком, опорою для дружини і доньки, їхнім всесвітом і найкращим у світі. Планував поїздку всією родиною в Карпати, але не встигли. Вже перебуваючи на фронті, міг з будь-якої локації підключитися до старлінку та годинами спілкуватися з донькою.

В перші дня повномасштабної війни, разом з одноклубниками, Артем став до зброї в лавах ТрО «Азов-Дніпро». Згодом вирішив приєднатися до старих друзів, разом з якими увійшов до підрозділу «RUGBY TEAM» в складі 129-ї бригади, сформованого з гравців криворізького регбійного клубу та учасників фанатського руху. Згодом підрозділ виріс до батальйону безпілотних систем, в якому Артем отримав посаду командира інженерно-саперного взводу.

Його бойовий шлях був насичений - Запорізький, Херсонський та Авдіївський напрямки, брав участь у боях за Роботине й стояв на обороні Сумщини на Курському напрямку. Побратими пам'ятатимуть Артема до останнього подиху вірним Українській нації та боротьбі. Він завжди міг мотивувати себе та побратимів, вперед його рухали думки про майбутнє України, особливо життя дітей та підростаючого покоління. Друзі згадують бойові завдання на Херсонщині в 2022 році. Навіть розуміючи, що завдання надскладне та ризиковане, «Шпендик» знаходив у собі сили, і з посмішкою та жартами висувався на виконання. Вільний час присвячував навчанню та проводив його з молоддю.

Про свої переконання він казав так: - "Ми й не помітили, як це стало сенсом нашого життя - бути щитом нашої держави, опорою для свого народу. Шляху назад немає. Бо якщо ми зрадимо свої переконання, якщо скажемо: "Ми вже своє відвоювали, нехай тепер зроблять інші", - це буде не просто відступ, а крах. Адже ті "інші" самі цього не витягнуть. Бо ми - Україна. І доки в наших серцях горітиме вогонь - ми стоятимемо". За час служби був нагороджений, зокрема відзнакою президента «За оборону України».

На останню задачу інженерної групи вирушав із посмішкою та натхненний тим, що саме він буде її виконувати. Артем Степченко загинув 26 серпня 2025 року при виконанні бойового завдання поблизу с. Микільське (Сумської обл). Разом із ним ворожа засідка забрала життя ще двох побратимів. Похований на Центральному кладовищі Кривого Рогу, в секторі почесних поховань.

Вічна шана Герою!

‍