Владислав «Небо/Малиш» Неборський - фанат футбольного клубу ЦСКА (Київ), представник колективу «Trouble Company».

Владислав Васильович Неборський народився 11 травня 1995 року в місті Кам'янці-Подільському (Хмельницької обл). Навчався в місцевій школі №7, а з 9 класу в Кам’янець-Подільському ліцеї, в класі з поглибленим вивченням історії. Закінчивши ліцей вступив до столичного Державного університету телекомунікацій, паралельно навчався на військовій кафедрі. З дитинства займався різними видами контактних єдиноборств: карате, дзюдо, панкратіон, рукопашний бій, інститут ММА.

Рідна сестра Анна згадує: - "Влад з дитинства був борцем за справедливість. Він захищав слабших і завжди вступався за своїх. Памʼятаю, як мене образила сусідська дівчинка, старша за мене на декілька років, і він малий, на дві голови нижчий за неї, пішов в двір «розбиратися». Більше сусідка до мене не чіплялась. А я росла з відчуттям, що за мене буде кому постояти. І буде кому захистити".

За спогадами двоюрідного старшого брата Бориса, знайомство Владислава з фанатським рухом столичного ЦСКА відбулося в той час, коли він приїхав до Києва вступати у ВНЗ і вийшло веселим та бойовим. В той день, коли для Владислава була запланована екскурсія столицею, Борис мав їхати на акцію проти фанатів "Динамо". Всіляко намагаючись не втягувати молодшого брата в навколофутбол, віддав йому телефон, документи і ключі та відправив додому. Але побачилися брати вже зовсім незабаром. Коли розпочалася бійка в центрі Києва, Борис із подивом побачив серед її учасників Владислава, який не послухався і замість дому поїхав на бійку. Так розпочався його фанатський шлях.

- "Потім стався певний застій, і було прийняте рішення створити свій колектив «Trouble Company», куди нас і запросили. Перші збори, тренування, виїзди на природу сумісні перегляди футболу, рубки з представниками інших колективів... Ну, кому б це не сподобалось? А чому саме ЦСКА? Бо, напевно, я був частиною цього руху", -розповідає Борис.

Близькі та друзі, вчителі, які добре знали Владислава, пам’ятають його cправжнім патріотом України та дуже багатогранною особистістю. Спекти торт – залюбки, налаштувати крипто-ферму – легко, проростити авокадо – як цікаво, поремотувати авто – розберемся, цей список можна продовжувати вічно. Здається, не існує речей, які були б йому не під силу. Завжди робив все з відкритою душею, цікавістю та повною залученістю в процес.

Дружина Тетяна згадує, що познайомилася з майбутнім чоловіком приблизно в той самий період, коли в його житті з’явився колектив «Trouble Company». - "Я завжди бачила, яка важлива частинка це в його житті. Ми мали багато спільних мрій, планів та цілей. Одна з них – разом сходити на футбольний матч, але не встигли. Впевнена, кожна людина, якій пощастило в житті зустріти Владіка – згадає тільки хороше. Надзвичайно світла, добра, відкрита людина, з величезним серцем, яка завжди всім іде на допомогу. Він ніби поспішав жити, вмів насолоджуватись дрібницям, проживати кожну мить. Завжди був з гарним настроєм, надзвичайною посмішкою та добрими, синіми очима. Неймовірна кількість ідей в голові, золоті руки, щоб все втілити в життя. Відкритість до світу, до пізнання нового".

Уже навчаючись в ліцеї, вчинки та погляди Владислава свідчили  про високий патріотичний дух, відданість рідній землі й готовність до самопожертви в ім’я свободи й незалежності. Брав активну участь у Революції Гідності, перебуваючи зі своїм однокласником на барикадах, запускаючи каміння саморобною катапультою, розливав коктейлі Молотова та допомагав, як завжди, кожному всім чим міг. Будучи студентом айтішником паралельно навчався на військовій кафедрі.

З перших днів повномасштабної війни Владислав не міг залишатись осторонь і робив все задля оборони рідного міста, допомагав рідним і друзям, і вже 12 березня був мобілізований до лав ЗСУ. Пройшовши короткотерміновий вишкіл в Сухопутній академії ім. Сагайдачного був призначений командиром інженерно-саперного взводу й почав його формування та злагодження.

Невдовзі вирушив у найгарячіші точки, брав участь у боях на Луганщині, Донеччині та Харківщині. Був надзвичайно відповідальним і хоробрим командиром, дбав про кожного підлеглого, ніколи не перекладаючи на плечі інших тягар фронтових буднів. Для Владислава не існувало завдань, яких неможливо було б виконати. І якщо треба було вирішити щось вкрай серйозне, пов’язане з особливою небезпекою, він першим відгукувався: «Це зроблю я. Важко? Можливо, та ми з цим упораємося обов’язково».

Побратими згадують: - "У нас був, є і завжди буде один справжній командир. Таких більше не існує". "Він міг віддавати накази і контролювати, а не йти завжди попереду всіх на завдання, але це був би не він...". "Владислав давав зелене світло на виконання поставлених задач тільки після того, як сам все перевірив".

Кожен пам’ятає відчуття, які огортають, коли дізнаєшся про звільнені території. Деокупація Харківщини та частини Донеччини відбувалась так швидко, що карти не встигали оновлюватись. Але, нажаль, не всі розуміють ціну кожного звільненого метру рідної землі. Під час контрнаступу кожна хвилина має велике значення. Сапери йдуть попереду перших, щоб дати можливість продовжувати рух, звільняти території і знищувати ворога.

Владислав Неборський загинув 2 жовтня 2022 року в селі Шийківка (Харківської обл). Того трагічного дня ворог, тікаючи, залишив чимало вибухових пасток. Знешкоджуючи велику кількість мін, аби просунутися далі – на одну протитанкових мін, практично з невидимим «сюрпризом», і натрапив Владислав зі своїм побратимом. Вибух відібрав життя обох бійців. Похований в рідному Кам'янці-Подільському на Алеї слави міського кладовища.

‍