В’ячеслав «Сява» Матвієнко - фанат футбольного клубу "Шахтар" (Донецьк).

В’ячеслав Олегович Матвієнко народився 15 квітня 1990 року в місті Донецьк. Навчався в школі № 25 м. Макіївка. Серед дитячих та юнацьких захоплень наибольше уваги приділяв грі у футбол та малюванню, багато читав. Після школи продовжив навчання в Донецькому політехнічному технікумі, де здобув освіту за спеціальністю Технолог з водопостачання та водовідведення.

На фанатський сектор "Шахтаря" В’ячеслав прийшов у віці 16-ти років. Брав активну участь не лише в підтримці команди на трибунах, а й залюбки міг помірятися силами з фанатами інших команд.

Донецькі фанати були одними з тих, хто не просто виходив на проукраїнські мітинги в своєму місті, а й намагалися чинити активний супротив колаборантам та проросійським перевертням на всіх щаблях влади. Але тоді вони були в меншості, а всі ті, хто мав патріотичну позицію - враз опинилися під дулами автоматів. Війна буквально постукала у двері сім'ї Матвієнків, коли під вікно їхньої квартири на першому поверсі прилетів снаряд. Змушені рятувати свої життя, з дружиною переїхали спочатку до Дніпра, після чого переїхали до Маріуполя. В 2015 у них народилася донька Єлизавета, а наприкінці літа того ж року В’ячеслав взяв до рук зброю, ставши бійцем 54-ї ОМБр ЗСУ. Брав участь у боях на Світлодарській дузі та в Попасній, мав нагороди та відзнаки.

У 2017 році під час служби у ЗСУ почав писати книгу. На жаль вона була в електронному вигляді і залишилась у телефоні. В цій книзі йшла мова про боротьбу, котру ми повинні вести, як на війні, так і в повсякденному житті. Він багато розмірковував - чим би займався, якби не війна. І все частіше приходив до висновків, що більше не зможе жити без цієї боротьби. У січні 2020 році долучився до лав "Азову", де взяв позивний «Ісланд».

Початок повномасштабної війни він зустрів у Маріуполі на посаді Старшого стрілка навідника СПГ. Останніми його словами до дружини було повідомлення: - "У мене все добре. Живий здоровий. Зв’язок зникає". В'ячеслав Матвієнко загинув 22 березня 2022 року під час виконання бойового завдання. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).