Роман «Сєдой» Кузін - фанат футбольного клубу "Шахтар" (Донецьк), представник колективу «City Guard Donetsk».

Роман Сергійович Кузін народився 2 вересня 1980 року в місті Донецьк. Навчався в місцевій школі №145, а після 9-го класу продовжив навчання у Донецькому політехнічному технікумі за спеціальністю технік-механік. Завершивши навчання пішов працювати на Донецький металургійний завод, паралельно здобуваючи другу освіту в Донецькому інституті ринку та соціальної політики. З самого дитинства дуже любив футбол, а на матч "Шахтаря" його вперше привів батько. Спостерігаючи за грою улюбленої команди, юнак часто задивлявся на фанатську трибуну, яка вабила його від самого початку.

В 14-річному віці Роман вперше прийшов на сектор та до кінця залишався відданим фанатом клубу, який підтримував на домашніх та виїзних матчах. Був свідком та активним учасником подій доби розквіту навколофутболу в країні, з його масштабними вуличними баталіями та іншими атрибутами, які згодом залишилися тільки в розповідях поміж сучасниками. Сам придумав дизайн та зробив банер, а потім і татуювання фанатського руху.

В 2014 році Донецьк швидко опинився під тиском проросійських колаборантів. Як і більшість активних фанатів "Шахтаря", Роман виходив на проукраїнські мітинги та разом з друзями намагалися опиратися все зростаючому впливу проросійських настроїв, у які швидко занурювалося рідне місто. Але тоді сили не були рівними, на початку 2015 року родина Кузіних полишила свій дім та виїхала до Харкова.

Того ж року Роман взяв до рук зброю, ставши у лави 54-ї ОМБр ЗСУ. Брав участь в боях у Попасній та на Світлодарській дузі. В березні 2020 року став бійцем полку "Азов", де було багато друзів з фанатського середовища і взяв позивний «Х’юз». Перебував на посаді стрільця-гранатометника 1-го протитанкового взводу вогневої підтримки 3-ї роти оперативного призначення 1-го батальйону в/ч 3057 у званні сержанта. За роки служби мав нагороди та державні відзнаки, серед яких: «За участь в антитерористичній операції», «Хрест 54-ї ОМБР» та інші.

В колективі Роман був дружнім та завжди спокійним, підтримував молодших побратимів. Дружина Юлія згадує, що витримка та розсудливість були сильними рисами характеру її чоловіка, з яким неможливо було посваритися. Дуже любив та балував їхню доньку, все дозволяв та називав принцесою. У них був власний світ. Розуміючи невідворотність великої війни, так само спокійно пояснював дружині необхідність робити закордонні паспорти і тримати напоготові валізу з документами та усім необхідним. Казав, що раптом доведеться виїжджати.

Коли повномасштабне вторгнення все ж почалося, виходив на зв’язок з рідними раз у 3-4 дні. Казав, що окупантів дуже багато, але захисники Маріуполя відбивають ворожі навали. Востаннє дзвонив 14 березня, аби просто сказати, що з ним все добре та скоро вони з родиною зможуть побачитись. Роман Кузін загинув 22 березня 2023 року під час виконання бойового завдання. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).