Олександр «Дєрзкий» Русак - фанат футбольного клубу “Дніпро”, представник колективу «Дерзость и Молодость».
Олександр Олегович Русак народився 7 жовтня 1990 року в місті Дніпро. Навчався у дніпровській школі №80, а пізніше здобував диплом юриста в місцевому виші. З дитинства Олександр з-поміж інших вирізнявся почуттям справедливості та любов’ю до своєї країни. З молодих років вболіваючи за головну команду свого міста - долучився до фанатського руху, де знайшов багато друзів. Твердість характеру, жага до змін та консолідоване оточення вплинули на подальшу долю юнака. Подорожуючи Україною, Олександр вбирав у себе її ментальну самобутність. Намагався не пропускати жодного матчу улюбленої команди, часто б'ючись за честь свого руху за межами стадіону. Пройде зовсім небагато часу і за свої силу та мужність він отримає визнання та псевдо «Дєрзкий».
Популярність навколофутболу в країні зростала з кожним місяцем, а в Дніпрі стала формуватися нова перспективна молодь, якій пророкували стати наступним поколінням «Авангарду» - одного з найсильніших та найвідоміших угруповань України. Олександр був одним з найяскравіших представників цієї молоді та стояв біля витоків колективу «МиД». В ті роки «Дєрзкий» консолідував навколо себе молодих відчайдухів, котрі мали на меті довести старшим товаришам серйозність своїх намірів увійти до еліти дніпровського навколофутболу. Кожного, у тоді ще не надто відомому колективі знав в обличчя і у справі. Разом з тим, він мав добре серце, дуже полюбляв тварин та виступав у захист покинутих собак. Був великим патріотом України. Пізніше про нього згадуватимуть, що він дійсно любив свою країну ще до того, як це стало мейнстрімом.
Коли почалась Революція гідності, він, не вагаючись, поїхав на головну площу столиці та став одним з багатьох представників фанатського загалу, котрі відібраними міліцейськими дубинками та щитами відбивали у злочинної влади право українського народу на свободу. Як пізніше розповість мама Олександра, пані Лариса, він зателефонував уже з Майдану, повідомивши, що вирішив долучитися до протестів. У липні 2014 року телефоном син сповістив батьків, що записався до лав добровольчого батальйону. На присязі, яку транслювали в телеефірі, вони востаннє бачили Олександра живим.
Друзі згадують, що рішення «Дєрзкого» поїхати боронити Україну на палаючому Донбасі було блискавичним і підкріплювалося дуже лаконічною фразою до свої товаришів: - “Хлопці, а що? Руки, ноги є? Вперед захищати країну”. Серед великої кількості добровольчих формувань, Олександр та його друзі обрали АЗОВ, який на той час вже встиг відзначитися. По суті, це був самий перший склад «Азову», сформований з членів націоналістичної групи «Патріот України». Ще на етапі підготовчого навчання він став лідером не лише Дніпровського взводу, але й лідером всього призиву. Цьому сприяло його вміння об'єднувати людей, які ще донедавна підтримували ворогуючі клуби, а тепер мали разом виконувати бойові завдання. Побратими любили та поважали Олександра, адже він завжди був готовий прийти на допомогу. Був людиною, якій кожен міг довіритись та справжнім прикладом для багатьох.
Літо 2014го - нестабільна лінія фронту, ДРГ окупантів в умовно вже звільнених містах, сепаратисти. Коли почалася операція по звільненню Іловайська - «Дєрзкий» став тим, хто кинув виклик окупантам. Під час розвідувального виїзду 23 серпня 2014 року в місті Іловайськ група, в якій був Олександр, потрапила в засідку та була обстріляна з гранатомета. Отримавши надто важкі поранення, він ще деякий час був живий. Разом з ним зазнали поранень бійці «Безумний», «Гюрза» та «Золотий». Дочекавшись підмоги, товариші Олександра зуміли знищити засідку окупантів. Та, на жаль, в той вечір доброволець віддав життя за Україну, яку любив понад усе.
31 серпня 2014-го, перед початком матчу Прем'єр-ліги між “Дніпром” та “Ворсклою”, уболівальники та футболісти вшанували пам'ять «Дєрзкого» хвилиною мовчання, гравці “Дніпра” на передматчеве шикування вийшли у чорних футболках з його портретом. В 2016 р. у школі, яку закінчував Олександр Русак, було встановлено меморіальну дошку. На честь «Дєрзкого» у його рідному Дніпрі протягом років всіх цих років з'являлися банери та графіті з його портретом, як нагадування про відважного фаната, що віддав життя за мирне небо.